Я дивлюсь на темно–синє нічне небо. На зорі. Вони – наче зірки в темній тканині, через яку я дивлюся на світ. Зірки – то очі моїх сумнівів. Вони дивляться на мене: одні – з докором, інші – з надією. Я не витримую їхнього погляду і сама заплющую очі.
Знову розплющую. Переді мною – дві найулюбненіші зорі. Бо це очі коханого! Очі, котрі ніколи не дивляться ні з докором, ні з сумнівом. Очі, які завжди дивляться з любов’ю. Золоті, перламутрові, як коштовності, очі. Очі мрійливі, лагідні, як зорі. Кохані очі, в яких потопаєш, тебе затягує в синій вир їхній, і ти розчиняєшся в них. Очі – як море; глибоке, синє, спокійне море, в якому не страшно одній. Море без краю, та якщо придивитися уважно, можна побачити маленький зелений острівець. Спочатку він непримітний, несміливо дивиться на світ, але, коли пригріє сонце, його забарвлення стає зеленим-зеленим. Зеленіє трава на його берегах, зеленіють листочки екзотичних дерев. Коли сонце кидає свій веселий усміх на зелень, він відбивається від неї і надає блиску морю. А ще часто в цих очах видно клаптик сірого неба (це коли на душі недобре). І це небо таке глибоке, ніби ти дивишся у колодязь і десь далеко бачиш сумну усмішку печалі. Коли заглянеш туди, хочеться плакати. Ні, воно не страшне – злегка сіре, майже біле.Зате вселяє у серце всепоглинаючу тривогу. Бо коли попобачиш той клаптик , здається, що з цих прекрасних очей зараз же потечуть сльози і впадуть срібними нитками дощу мені в долоні.
Ті очі – як дзеркала. Дивишся в них – і бачиш себе, правда, десь далеко-далеко.
І коли ті очі усміхаються тобі (вони вміють усміхатися, до того ж, дуже мило), то промінчики сонця з синього клаптика неба ніби зігрівають мене своїм теплом, а море стає все чистішим.
Змучені кохані очі бувають рідко. Але коли й бувають, то коли в них заглянеш, здається, що сонце трохи затьмарилось і напливли хмарки, подув легенький вітерець і тепер на морі невеличкі хвильки.
І якщо отак сидіти і подовгу вдивлятися в ті очі, можна плавати в морі, бігати по зеленій траві, але ніколи (затямте, НІКОЛИ) не можна дістатися неба.
А коли надходить вечір, і в твої ніжні очі світять зорі, здається, що то на острівці прийшов вечір, і світяться над ним золотими ліхтарями пухнасті зорі.
P.S: Знаєш, говорять : якщо люди далеко один від одного і в той час вони дивляться на зорі, - вони разом. Цікаво, чи зустрілися б ми на тому острівці?
Р.P.S: Sapienti sat.
Немає коментарів:
Дописати коментар